Круглий стіл ініціює розробку альтернативного законопроекту щодо земельних питань.

12 листопада 2015 року відбувся круглий стіл «Управління земельними ресурсами спроможних громад. Проблеми і перспективи», котрий проводила Всеукраїнська асоціація сільських та селищних рад за фінансової підтримки спільного проекту Європейського Союзу та Програми Розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

Під час заходу відбулися три панельні обговорення: удосконалення законодавства щодо земельних відносин; повноваження органів місцевого самоврядування у земельних питаннях; обіг земель, ринок землі, які відповідали меті круглого столу – виробленню спільних, обґрунтованих пропозицій до ряду законопроектів у земельні сфері.

На засідання були запрошені автори законопроектів, представники органів державної влади, науковці, міжнародні експерти та сільські й селищні голови – члени ВАССР. На жаль, представники Державної служби України з геодезії, картографії та кадастру (автори законопроекту), Мінрегіонбуду, МінАПК проігнорували запрошення до діалогу із представниками органів місцевого самоврядування. І не дивно. Адже окремі законопроекти, які запропоновані на обговорення круглим столом визнані, як юридично не грамотні або такі, які не відповідають інтересам народу та місцевого самоврядування.

Під час панелі №1 відбулася презентація результатів опитування щодо ставлення керівників ОМС до запропонованих змін до законодавства. Опитування проводилося на е-платформі Порталу управління знаннями – www.kp.org.ua, який запрацював у червні за фінансової підтримки спільного проекту ЄС та Програми Розвитку ООН «Місцевиий розвиток, орієнтований на громаду». Результати опитування висвітлили проблемні питання. Що підтвердила гаряча розмова, яка точилася навколо внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення земельних відносин. У той же час міжнародні експерти поділилися досвідом розв’язання схожих проблем у їхніх державах.

Під час панелі №2 були обговорені законопроекти, спрямовані на вирішення питання децентралізації в сфері земельних відносин. Їх можна поділити на дві групи: перша група, яка в основі має ідею виключного права місцевого самоврядування розпоряджатися земельними ресурсами, та друга група, що спрямована на певне обмеження/зміну корупційної складової через удосконалення проведення земельних торгів. Але обидві групи законопроектів не відповідають, та не мають на меті підтримати інтереси спроможної громади. Тому було прийняте рішення – для посилення ролі місцевої демократії у вирішенні нагальних питань життєдіяльності територіальних громад вкрай необхідним є створення альтернативного законопроекту, який посилив би роль мешканців громад у розроблені містобудівної документації, а також передбачає відновлення такого виду документації, як схема планування території ради.

Під час панелі №3 мова йшла про ринок землі в Україні. Учасники круглого столу підтримали продовження дії мораторію на купівлю-продаж та відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та наголосили, що ще рано відкривати ринок землі, а в першу чергу необхідно розробити проекти законодавства, спрямовані на вирішення найбільш гострих проблем земельних відносин, при цьому, намагаючись уникнути радикальних кроків, одним з яких неминуче стала б відміна мораторію.

Були розроблені наступні пропозиції

І. До проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення земельних відносин».

В цілому законопроект підтримується.

ІІ. До проекту ЗУ «Про обіг земель сільськогосподарського призначення»:

В цілому проект Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» звужує поняття «обіг земель» лише до переходу права власності на земельну ділянку шляхом укладання договору купівлі-продажу, не враховуючи інші варіанти – оренда, постійне користування, емфітевзис, рента. Законопроект надмірно зарегульований і аж ніяк не встановлює прозорість, відкритість ринку з наданням всім його учасникам рівних прав.

  1. До статті 5:

З визначення терміну «обіг земель» крім купівлі-продажу обігом також вважається будь-який перехід прав на земельну ділянку, у тому числі ї право користування нею, а отже до суб’єктного складу мають ввійти і юридичні особи, які використовують земельні ділянки на праві постійного користування, оренди, емфітевзису.

Статтю доцільно скоротити до чіткого визначення суб’єктів. А продавців та покупців, а краще «відчужувачів прав» та «набувачів прав» доцільно винести в окремі статті.

  1. До статей 13 та 14 – створення такого Державного підприємства суперечить антимонопольному законодавству, ще більше обмежує права як власників земельних ділянок, так і потенційних покупців на вільне волевиявлення при укладенні догорів. Створюючи таку структуру породжується ще більше умов для розвитку корупції, встановлюється тотальний контроль за всіма покупцями та продавцями, їх прізвища, місце проживання, місце знаходження земельної ділянки пропонується оголошувати у відкритому доступі для всіх бажаючих. При цьому не враховується, що переважна більшість власників паїв – громадяни похилого віку, що проживають у сільській місцевості практично не мають доступу до Інтернету. Таким особам необхідно буде шукати посередників (досвід, у тому числі і кримінальний, Україна має).

Контроль щодо покупців та продавців мають здійснювати нотаріуси, місцеві ради, на території яких знаходяться земельні ділянки, що відчужуються, а також органи фінконтролю.

Запровадження запропонованих норм створить надмірну зарегульованість процесу відчуження, не сприятиме виходу ринку з тіні.

  1. Статтю 18 необхідно або виключити, або привести у відповідність до п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України. Обмеження щодо можливості обміну земельними ділянками лише в межах одного земельного масиву суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони по’’якшують або скасовують відповідальність особи.

5. До статті 22.Запропоновані норми суперечать Конституції України (див Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року).Ч.2 та 3 статті не мають чіткого механізму реалізації та порушують права громадян. У запропонованому випадку держава або територіальна громада мали б викуповувати такі землі за заявленою в оголошенні ціною. Якщо держава або територіальна громада не може викупити, а інші покупці – відсутні, то норма про примусове зниження ціни та фактично про її примусовий продаж суперечить Конституції України.

ІІІ. До ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення використання земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні»

  1. Запропонована редакція змін суперечить статтям 79, 116, 123, 136 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ), Закону України «Про Державний земельний кадастр», оскільки передбачає формування земельної ділянки, яка вже раніше сформована і право на яку вже раніше виникло.
  2. До п. 2 статті 1, якою вносяться зміни до ст. 92 ЗКУ:

«Запропоноване» суперечить ч. 5 ст. 116 ЗКУ, якою встановлено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Підставами для припинення права постійного користування можуть розглядатися лише ті, які визначені статтею 141 ЗКУ. У даному випадку припинення права постійного користування може мати місце або в порядку добровільної відмовним від права користування земельною ділянкою (ст. 142 ЗКУ), або в порядку вилучення (ст. 149) ЗКУ.

Одночасно земельна ділянка не може перебувати в користуванні декількох осіб на різних правах – постійного користування та емфітевзису.

  1. Щодо можливості надання в користування частини земельної ділянки за договором емфітевзису, слід зазначити, що предметом будь-якого договору щодо землі є земельна ділянка з визначеними межами, цільовим призначенням та кадастровим номером (ст. 79 ЗКУ). Тільки у двох випадках чинне законодавство передбачає можливість укладання договору щодо частини земельної ділянки. а саме – договір суборенди (Закон України «Про оренду землі») та договорів сервітуту (ст. 98 – 101 ЗКУ та 401 – 404 ЦКУ). При цьому суборенда частини земельної ділянки встановлена ст. 8 Закону України «Про оренду землі», а сервітутне використання частини земельної ділянки – із змісту такого права.